На вихідні 28-29 квітня 2018 року ми зі своїми друзями вирішили відправитися в похід до наших найближчих гір (а найближчими для нас є Центральні Горгани), щоб у вже цілком весняну пору ще хоч трішки побачити зиму, бо в горах вона відступає не так швидко. Захотілося знову тих незвичних відчуттів, коли всюди навколо весна одягнула природу в зелені барви, весело співають пташки, сонце своїм теплом огортає землю, а ти ступаєш майже півметровими снігами…

І це відчуття довго не змусило себе чекати. Ми розпочали свій маршрут із села Стара Гута. Нашою ціллю були вершини Сивульського хребта. Для руху до своєї мети ми обрали «зелений» туристичний маршрут, який веде до Сивулі через полонину Боревку, де ми часто зупиняємося на нічліг.

Я дуже люблю цей маршрут, адже на ньому є безліч цікавих, мальовничих місць. На стежках маршруту трапляється багато кам’яних осипищ, де можна зустріти величезні кам’яні брили, які зазвичай туристи не можуть обминути, щоб біля них не сфотографуватись. Також є такі місця, коли здається, що опиняєшся у якійсь середньовічній легенді чи фільмі-фентезі. Стежка веде повз гірські джерела, що змійками звиваються поміж великі та малі камені, покриті густим темнозеленим мохом, над якими височіють стовбури смерек.

Ось так, рухаючись зі своїми супутниками вверх цією дивовижноюю стежкою, ми почали натрапляти спочатку на невеликі острівки снігу поміж деревами. Час від часу на шляху нам відкривався чудовий вид на весь Сивульський хребет. Пасма снігу на його схилах та вершинах нагадували про те, що зима ще остаточно не відступила.

І так, ідучи цією стежкою і зупиняючись  час від часу для фотозйомки (коли в групі є дівчата, без цього ніяк!), ми опинилися на полонині Боревка, де і заночували.  Ще хочеться додати, що в той день дуже красивим було надвечір’я, яке зустріло нас ще в дорозі. Завдяки сонячній погоді та великій прозорості повітря того дня вдалося зробити чудові пейзажні знімки саме в час надвечір’я, коли сонце ще повністю не зникло за горизонтом, а ще огортало землю своїми останніми променями, створюючи неймовірні світлотіньові ефекти. Після такого прекрасного дня і вечора ночівля теж видалася хорошою. Як день, так і ніч була погожою, не дошкуляв ані дощ, ані сильний вітер.

Вранці піспля сніданку, ми згорнули свій табір і, сповнені натхнення та вражень від попереднього дня, ми знову вирушили в дорогу. Ось так ідучи вверх, ми опинились в зоні, де смереки змінюються зарослями жерепу. Снігу з набором висоти, який ми внизу зустрічали тільки окремими невеликими острівцями, ставало все більше і ми бачили його не тільки навколо себе, але він також був у нас під ногами. Ноги грузли все глибше у м’який танучий сніг.

Через це до захоплення красивими гірськими краєвидами додалося ще й чимале фізичне навантаження, а ще за спинами були важкі рюкзаки зі спорядженням та харчами. Але, незважаючи на це, ми досягли своєї мети: піднялися на дві найвищі вершини хребта: Велику Сивулю (1836 м) та Малу Сивулю (1818 м). Радість від підкорення вершин та обов’язкова фотосесія з цієї нагоди на певний час допомогла забути про труднощі, які довелось для цього здолати. Але вони на цьому не закінчились…

Спуск для нас став не менш складним, ніж підйом. Ми, як і більшість туристів, завжди прагнемо від мандрівок чогось нового, тому, ми ти продовжувати шлях не тією стежкою, якою зазвичай ходили – червоним маршрутом з Малої Сивулі на Рущину. Ми прийняли рішення спускатися маршрутом, яким ходять набагато менше мандрівників – стрімкою стежкою, що повертає ліворуч з Малої Сивулі і виходить на лісову дорогу неподалік від урочища  Межеріки.

Дорога виявилась непростою: по-перше – через свою стрімкість, по-друге – через велику кількість м’якого танучого снігу та зарослі жерепу, що час від часу перетинали нашу стежку. І ось так, бредучи через півметрові сніги і томлячись під доволі жаркими як для сонячними променями, ми спустилися вниз до лісової дороги і дісталися нею до урочища Межеріки. А звідти, вже практично рівною дорогою ми вирушили до Старої Гути, де і завершилася наша мандрівка.

Хоча й довелось немало потрудитись та перенести труднощів у дорозі, все ж ми залишились задоволені походом. Бо, крім важких моментів, було безліч і приємних: неймовірно красиві гірські панорами, дивовижний контраст глибокого снігу та теплого травневого сонця, величезне розмаїття природи та не менше  розмаїття емоцій в душі. Все це наповнювало наші серця тими особливими переживаннями, які можна отримати тільки мандруючи горами. Як би там було, але мандрівка вдалась!

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *